«Думай як фрік», здається, не робив ніхто раніше. У своїй книжці автори заявляють, що фріком може бути кожен, пропонують нестандартно вирішувати будь-які проблеми – від особистих до професійних, і розповідають історії справжніх фріків. Нобелівські лауреати, спортсмени, вчені, дослідники і підприємці – досвід усіх цих людей допоможе кожному поглянути на себе під новим кутом." />
 

Розсилка

14.03.2017

Про що найФРІКанутіша книжка «Нашого формату»?

Про що найФРІКанутіша книжка «Нашого формату»?

Ідея фріканутості, інакшості давно вже оселилася в інформаційному просторі. Але так, як подали її Стівен Левітт і Стівен Дабнер у книзі «Думай як фрік», здається, не робив ніхто раніше. У своїй книжці автори заявляють, що фріком може бути кожен, пропонують нестандартно вирішувати будь-які проблеми – від особистих до професійних, і розповідають історії справжніх фріків. Нобелівські лауреати, спортсмени, вчені, дослідники і підприємці – досвід усіх цих людей допоможе кожному поглянути на себе під новим кутом.


«Щоб ви, так само як і ми, надихнулися цією книгою, пропонуємо вашій увазі деякі фріківські прийомчики, що допоможуть розвинути нешаблонне мислення та впевнено йти до мети.Усе, що ми робимо у цій книжці — розповідаємо історії. Про чемпіона з поїдання хот-догів, дослідника виразкової хвороби, чоловіка, який хотів дати найбіднішим дітям світу безкоштовні пластичні операції... Ми розповідали вам ці історії для того, щоб змусити вас думати як фрік, знаходити нестандартні рішення».
                                                                                                                    Стівен Левітт, Стівен Дабнер



Перешкоди для «фріківського» мислення

Завжди вигідніше думати як всі. Навіть коли йдеться про найважливіші для нас питання, ми все одно прислухаємося до думки близьких. Певною мірою це має сенс. Набагато легше погодитися і прийняти чиюсь думку родини чи друзів, аніж шукати незабаром нову родину і друзів! Проте постійне перебування у колективі призводить до того, що ми швидко призвичаюємося до заведеного порядку, втрачаємо здатність пластично мислити та охоче передаємо власний мисленнєвий процес іншим.

Перешкодою для нестандартного мислення є також надмірна зайнятість людей. У них немає часу переосмислювати те, як вони думають. Іноді вони взагалі майже не думають. Пригадайте, коли ви востаннє присвятили бодай годинку саме розмірковуванню? Скоріш за все, це було дуже давно, як і в більшості людей. Може це прояв нашого надшвидкісного сьогодення?

Думати як фрік — це зосереджуватися на малому, а не думати про глобальне. Чому? Для початку, над кожною великою проблемою вже не раз билися люди, набагато розумніші за нас. Той факт, що проблема нікуди не зникає, вказує на те, що вона до біса складна. Такі проблеми практично неможливо розв’язати, а їх мотиви — глибоко вкорінені та приховані. Ясна річ, десь є направду геніальні люди, здатні мислити широко. Але для більшості з нас мислити масштабно означає витрачати час на битву з вітряками. Таким чином, роздуми про незначні проблеми не принесуть вам лаврів великих мислителів. Тож, краще зробити менше, але зробити добре.

Коли йдеться про пошук ідей та спосіб ставити запитання, буває корисно іноді думати, як восьмирічна дитина. Пригадайте, які запитання ставлять діти. Вони можуть бути безглуздими, спрощеними чи некоректними. Але, водночас, діти безмежно допитливі та майже завжди неупереджені. Оскільки вони ще так мало знають, у них немає перепон, які часто заважають дорослим бачити речі такими, якими вони є насправді. І, коли необхідно розв’язати якусь проблему, це стає великою перевагою.

Експеримент з окулярами

По всьому світу трильйони доларів витрачають на освітні реформи, які певною мірою спрямовані на модернізацію системи: зменшення кількості учнів у класах, поліпшення навчальних програм, впровадження різноманітних видів контролю знань тощо. Самі ж учні, які є основним елементом освітньої системи, часто залишаються поза увагою. Згідно зі статистикою, в одного з чотирьох учнів зір нижчий за норму, водночас серед «проблемних учнів» вади зору мають 60 %. Якщо ви погано бачите, то не зможете добре читати, а це набагато ускладнює навчання у школі загалом. Однак навіть у такій багатій країні, як США ніхто не вивчав зв’язок між поганим зором та шкільною успішністю.

Три економісти, Пол Ґлевве, Альберт Парк та Менґ Жао, вирішили дослідити цю проблему в Китаї. Вони провели практичне дослідження в Ганьсу, бідній та віддаленій китайській провінції. З 2500 учнів, яким були потрібні окуляри, лише 59 дітей їх носили. Вчені запропонували половині учнів одягти окуляри, а інша половина продовжувала навчатись, як раніше. Вартість окулярів (15 доларів за пару) покрив ґрант, наданий Світовим банком.

Експеримент тривав рік. Наприкінці ж тести показали, що показники учнів, які носили окуляри, поліпшилися на 25–50%  у порівнянні з однокласниками, які не носили окулярів. І все це завдяки 15-доларовим окулярам! Тож коли ви зосереджуєтеся на складній проблемі, згадайте про приклад з окулярами, аби не пропустити незначне питання, яке допоможе знайти відповідь.

Чому потрібно експериментувати?

Щодня кожен із нас стикається з перешкодами: нам не вистачає сил, грошей, часу... Деякі з них, поза сумнівом, реальні. Але інші — просто надумані. Це наші очікування щодо того, як працюватиме певна система, де межа для змін або яка поведінка є прийнятною. Тож наступного разу, коли зіткнетеся з бар’єрами, вигаданими людьми, у яких немає вашої уяви, енергії та креативності, спробуйте просто не звертати на них уваги.

Пропонуємо простий тест. Уявіть, що ви давно не займалися спортом і зараз хочете повернутися до вправ. Для початку ви вирішили зробити кілька віджимань. «Почну з 10» — кажете ви собі. Починаєте виконувати вправу. Коли ви відчуєте фізичну та психологічну втому? Мабуть, десь на сьомій чи восьмій спробі. Тепер уявіть, що ви вирішили віджиматися не 10 разів, а 20. Коли цього разу ви відчуєте втому? Займіть вихідне положення і перевірте. Швидше за все, ви зробите 10 віджимань ще до того, як встигнете навіть подумати про свою фізичну форму.

Суть хорошого експерименту полягає в тому, що одним простим рухом ви можете позбутись складнощів, які заважають бачити причини і наслідки. На жаль, такі експерименти лише зрідка проводять як у бізнесі, так і в неприбуткових організаціях та державних структурах. Чому?

Однією з причин можна назвати традицію. З нашого досвіду, чимало установ ухвалюють рішення, спираючись на незрозумілий мікс внутрішніх інстинктів, моральних переконань та досвіду попередніх керівників. Наступна причина — відсутність необхідних знань. Незважаючи на те, що запустити простий експеримент насправді нескладно, більшості людей ніколи не пояснювали, як це робиться, тому вони бояться навіть пробувати.

Існує ще одне – головне – пояснення цього загального небажання експериментувати. Адже для цього треба спершу сказати: «Я не знаю». Замість того, щоб витрачати час, ви можете швидко профінансувати черговий проект чи затвердити закон, не замислюючись чи буде це ефективним. Проте якщо ви хочете мислити як фрік і готові визнати, що знаєте не все, ви побачите, що за допомогою вдалого експерименту можна розв’язати практично будь-яку задачу.

Окрім того, що експерименти дають корисний досвід, є ще одна причина, через яку фріки так полюбляють їх проводити. Це весело! 

Розповідайте історії

Якщо ви щиро прагнете переконати когось, розкажіть йому історію. Коли ми говоримо «історії», то не маємо на увазі «анекдоти». Анекдот — це те, що одного разу трапилося з вами, вашим дядьком чи його бухгалтером. Незрідка це лише виняток із правил, який повторюють для того, щоб спростувати загальновідомі факти. Бухгалтер мого дядька постійно сідає за кермо, коли вип’є, і при цьому він ще жодного разу не потрапляв у аварії, а всі чомусь кажуть, що кермування у нетверезому стані небезпечне. Зазвичай анекдоти — це найнижча форма переконання.

Цілісна картина набагато більша за суму її частин, фактів, подій, змісту. Тому історія знаходить відгуки. Історії завжди звертаються до самозакоханості, яка є в кожному з нас. У міру розгортання подій, коли головні персонажі переміщуються в часі та ухвалюють рішення, ми неминуче ставимо себе на їхнє місце. Можливо, ми розповідаємо історії тому, що вони здатні захопити нашу увагу. Це ж робить їх добрим методом навчання.

Не бійтеся невдач

Відступати означає визнавати власне боягузтво, слабкість характеру, схильність уникати складних завдань. Хто може з цим не погодитися? Фрік, ось хто. Звісно, якщо ви прем’єр-міністр великої держави, яка стикнулась із загрозою винищення, вашим єдиним варіантом є боротьба на смерть. Але для більшості з нас ставки не такі вже й високі. Насправді у відступі є купа переваг, якщо робити це правильно.

Відступати складно почасти тому, що відступ прирівнюється до поразки. Ніхто ж не любить програвати. Але чи справді поразка аж така жахлива? Ми вважаємо, що ні. Приблизно 9 із кожних 10 фрікономічних проектів, за які ми бралися, завершувались уже за місяць після початку. З різних причин виявлялося, що ми не були тими, хто здатен довести їх до кінця. Ресурси обмежені: ви не зможете розв’язати завтрашні проблеми, якщо не припините займатися маячнею сьогодні. Тому не сприймайте невдачі як остаточну поразку. Щойно ви почнете думати як фрік та експериментувати, ви зрозумієте, що поразки можуть дати важливу інформацію.

Стівен Левітт — професор економіки Чиказького університету, дослідник і публіцист, лауреат медалі Джона Бейтса Кларка, яку вручають економістам віком до сорока років за вклад у розвиток економічної думки. У 2006 році увійшов до списку «100 людей, що формують наш світ» за версією журналу Time. Стівен Дабнер — американський журналіст та письменник. Пише для видань The New York Times, Time і The New Yorker. Популярність здобув завдяки книжкам, написаним у співавторстві зі Стівеном Левіттом.

Купити книжку «Думай як фрік» можна тут.

«Наш формат»


Повернення до списку

top