Розсилка

07.04.2017

Хто зрозуміє жінку і небо?

Хто зрозуміє жінку і небо?


Одна зі справді красивих тез жіночого руху: if she can see it, she can be it. Означає вона наступне: якщо вона може це побачити – зможе такою стати. Себто, чим більше історій активних та успішних жінок виходять на перший план, тим більше жінок (чи дівчат) зможуть брати їх собі за приклад.

Одна з таких історій розповідається у книжці «Леді Африка. Жінка, яка підкорила небо» американської письменниці Поли Маклейн, відомої ще одним своїм романом «Паризька дружина». Книжка, яка в 2015 році стала бестселером New York Times та книгою року за версією мережі американських радіостанцій National Public Radio, вийшла в українському перекладі у видавництві «Наш формат».

У «Леді Африці» йде мова про льотчицю Берил Маркгем – британку, що зростала у Кенії. Є чимало творів, написаних про цей самий період і континент: це й африканські оповідання Ернеста Гемінґвея (який, до речі, був знайомий з Берил Маркгем), і славнозвісний роман «З Африки» Карен Бліксен, за яким зняли оскароносну стрічку 1985-го року (письменниця стала однією з героїнь «Леді Африки»). Не можна оминути й порівняння Маркгем із Амелією Ерхарт – найвідомішою авіаторкою ХХ століття. Біографія Берил логічно вписується в цей всесвіт ламання традицій, принципів, кордонів.





Історія про політ


Найкращим, як на мене, є початок книги – історії про дитинство Берил. Майбутня бунтарка своєю вдачею чимось нагадує Скаут з «Вбити пересмішника» (а може, це просто американська літературна традиція виписує таких непокірних дівчаток чимось подібними одна на одну?). Вона росте поруч із батьком, який не дуже знається на вихованні дівчат, бігає зі своїм другом Кібії наввипередки, не соромиться шрамів, отриманих у чесному бою, полює, їздить верхи – словом, веде щасливе і безтурботне життя. Мені здається, саме таких юних бешкетниць досі бракує сучасній літературі.

Утім, дорослий світ набагато жорстокіший за африканську саванну. І Берил шукає ключі від нього, зрештою обираючи те, що їй найближче – спочатку тренує коней на фермі по сусідству із домом, а потім вчиться керувати літаком. Хоча до її найвідомішого польоту через Атлантику, яким розпочинається книжка, треба дочекатись і дочитатись: по суті, вся ця історія розповідає про шлях до нього.


Жінка. Африка.


В юності Берил видається невпевненою у собі та у світі довкола, однак, попри складнощі й нерозуміння, продовжує рухатись. Її вчинки часом суперечать суспільним нормам. Однак вона, мені видається, не стільки йде супроти них – як паралельно із ними. Їй щастить на людей, які підтримують її і намагаються допомогти. Та й сама Берил не відмовляє у допомозі – навіть матері, з якою не говорила від часу, як та покинула родину.

Персонаж Берил виписаний максимально відверто: вона не є ідеальною, не приховує свої людські слабкості, не вимагає до себе однозначного схвалення чи любові. Хоча ясно, що такої любові вона прагне (а хто ж ні). Берил Маркгем – не зразок для наслідування, але вона жива, не боїться робити помилки (а потім їх виправляти), що вже робить її привабливою героїнею. Її стосунки з людьми набагато складніші за стосунки з тваринами. Люба Берил, як же я тебе розумію!

А втім, у книзі є ще одна головна героїня – це Африка. Авторці вдалося передати атмосферу Кенії початку ХХ століття, побуту колоністів і розповісти про зміни, які приносить війна. У післямові Пола Маклейн згадує, як захоплено читала біографію Берил Маркгем «На захід, слідом за ніччю». Вона була настільки вражена тією картиною, наче змогла побачити її на власні очі. Африка стала повноцінною героїнею цього твору майже так само, як Мангеттен – персонажем однойменного фільму Вуді Аллена.


До питання фемінізму


Говорячи про книжку Поли Маклейн, важко уникнути теми фемінізму. Особливо враховуючи те, що оригінальна назва роману Circling the sun («Облітаючи сонце») в українському перекладі замінили на «Леді Африка. Жінка, яка підкорила небо» – і з’явився подвійний акцент на тому, що це жіноча (!) успішна (!) історія.

Коли головна героїня – така активна дівчина, одразу кортить подивитись на текст крізь призму ідеї, що жінка може зробити геть усе, що тільки захоче. Й ніякі традиції чи суспільний осуд не стануть їй на заваді. Берил Маркгем це точно вдалося: вона першою з представниць своєї статі отримала ліценцію на тренування коней, а також стала першою жінкою, яка перелетіла над Атлантикою зі сходу на захід.

Водночас від книжки, написаної у жанрі історичної художньої прози, лишається післясмак жіночого роману. На мій трохи вибагливий смак, чоловіків, сусідок і дітей в оповіді могло б бути трохи менше, а коней і літаків – більше. Бо очікуєш на історію боротьби за гідне місце у суспільстві, а отримуєш любовні багатокутники. З іншого боку, вони – теж про місце в суспільстві.

***

«Леді Африка» – це хороше легке читання, за яке не соромно і яке спонукає до подальшого пошуку в Google по темі. А ще це справді життєствердна книжка. Історію про Берил Маркгем варто читати тоді, коли зникає віра у силу власного вибору. І це, мабуть, найголовніше. 

P.S. А ще у неї дуже красива обкладинка, яка добре надається до інстаґраму, що завжди є беззаперечним плюсом. І ще у книзі є закладка (така дрібничка – але як приємно!).


Ольга Перехрест, журналістка


Книжку «Леді Африка» можна купити тут.

А книжкова блогерка Наталія (Youtube-канал nata&books) поділилася враженнями від цієї книжки в відеоогляді.


Повернення до списку

top