Розсилка

27.06.2017

Дражливі «Усмішки долі», або Життя – безпрограшна лотерея

Дражливі «Усмішки долі», або Життя – безпрограшна лотерея

Книжка «Усмішки долі» американського письменника Адама Джонсона – з тих, які, взявши до рук, не поспішаєш розгортати. І річ не тільки в цікавій обкладинці. Одразу закрадається відчуття, що не так уже й щиро доля усміхається головним героям, адже, наперекір назві, обкладинка книжки навіює меланхолійний настрій. Чому чоловік (чи дитина) на стільці, що здіймається вгору, безликий? Чому його постать згорблена, понура, на противагу яскравим повітряним кулькам? Чому в будівлях по один бік горить світло, а по інший – ні? Карти розкриваються в завершальному оповіданні. Але про все – по порядку.


Передсмертна записка Курта Кобейна


Перше оповідання збірки – «Нірвана» – мене спантеличило. Йдеться як про тему, так і про стиль письма Адама Джонсона. Назва твору вимальовує картину блаженного спокою, натомість автор зображує паралізовану жінку. Вона рятується марихуаною і  музикою «Нірвани». Її чоловік не може заснути: уявляє, як дружина вкорочує собі віку. Спершу мені теж не спалося, бо на 13 аркушах оповідання вмістилося стільки глибоких екзистенційних проблем, що мимохіть замислюєшся про силу людського духу, сенс життя, про те, що таке щастя і як ми до нього йдемо, на що здатна любов і чи можуть технології «воскрешати»… Як близько до життя і водночас смерті була героїня оповідання, прикута хворобою до механічного ліжка, так і в моїх думках змагалися несприйняття прочитаного та захоплення ним. 


Річ у тім, що Адам Джонсон пише так, як ми не звикли читати. З одного боку страшна хвороба, відчай, пронизливий біль і душевні страждання, які почасти вгамовують наркотики, з другого – ґаджети, дрони, алгоритми, голограми, завдяки яким герой оповідання реанімує померлих, і з третього боку – сила любові, усвідомлення плинності життя, відданість, прагнення приносити користь і залишити по собі слід. Це вибуховий трикутник, у якому Адам Джонсон майстерно переплітає гірку реальність, фантастику та філософію. Примітно, що екзистенційні думки лунають від голограми померлого президента: «Ми всі народжуємося вільними… Кінець життя – це лише ще один вид свободи».


Бути чи… не бути


Тема смертельної хвороби наскрізна і в оповіданні «Цікаві факти». Його героїня бореться з раком грудей, тому словосполучення «іракський перевізник», «ракетне паливо» та «брак часу» мають для неї особливе значення. А ще вона описує груди кожної жінки, про яку говорить, і розказує «цікаві факти», які насправді нецікаві й не несуть користі. Наприклад, про те, в якій лікарні подають смачну локшину зі свинячими щоками. Чи не надто багато ерзацу в житті героїні і чи не тому вона – письменниця, яку досі не видали, й образи з творів якої «краде» її чоловік?


У «Цікавих фактах» реальність іде пліч-о-пліч з ілюзією. Коли героїня розповідає, як вона в лікарняній палаті «покинула реальний світ і увійшла в тіло тієї жінки, коли її очі й губи перестали рухатися», здогадуєшся, що вона померла і стала привидом. Утім, це не банальна історія про дух померлого; це оповідання про те, що «не обов’язково помирати, щоб почуватися привидом». Цікавий факт: життя можна прожити так, щоб зрештою бути лише історією, декорацією з чийогось життя.


За повітряними кульками


На межі – у всіх значеннях цього слова – перебувають і двоє друзів з оповідання «Усмішки долі». Вони втекли з Північної Кореї, але чи позбулися тоталітарної свідомості? Вони прагнули цивілізованого суспільства, але не кожному під силу стати його частиною. Вони заробляють на махінаціях, але один із них хоче з цим покінчити і, зрештою, витягує свій – безпрограшний – квиток під назвою «Усмішки долі».


«Ураган» змін


У Нонка помирає батько, його колишня зникла і залишила на нього їхнього сина, житло чоловіка арештували, а майно незабаром буде розпродано. Погодьтеся, це вже чимало негараздів, а до них ще додаються непрості стосунки з дівчиною та стихійне лихо. Гадаєте, ці події мали значний вплив на головних героїв? Їхні слова – цинічні, дії – суперечливі, вчинки – жорстокі. Смерть батька – «це лише одна подія, яких так багато в житті. …Ти просто звикаєш до них і живеш собі далі… Навіть ураган не змінив життя Нонка. Не змінить його і смерть батька. Складно навіть сказати, яка різниця між цими подіями». Утім, достатньо лише поцілувати сина – і зміни можуть стати невідворотними.


Я – наглядач, але я і людина


Та чи здатна людина зняти з обличчя маску й розпізнати у собі звіра? Чи готова зізнатися собі в цьому? На роботі начальник в’язниці жорстоко розправляється з усіма, хто став на дорозі системі, а вдома кривавими руками обіймає дружину і пестить доньку. Тепер він – колишній наглядач, і дружина його – вже колишня. Чому від головного героя відвернулася сім’я і чи не верне його від себе самого? Якщо відкинути часові межі та ментальні кордони, складається враження, що головні герої оповідань «Джордж Орвел – мій друг» Адама Джонсона та «Я – романтики» Миколи Хвильового могли б стати друзями.   


Світло в «темній долині»


Чи не найбільш провокативне оповідання збірки – «Темна долина». Його головний герой – педофіл. Адам Джонсон не намагається виправдати збоченця і зробити позитивним персонажем, утім, читаючи оповідання, ловиш себе на думці, що цього чоловіка хочеться зрозуміти, адже свого часу він сам став жертвою насилля. Кульмінаційний момент настає тоді, коли вночі головний персонаж залишається наодинці з маленькими дівчатками. А основна думка в тому, що насильство породжує насильство, та людина здатна знайти в собі сили розірвати це замкнене коло.


Трагізм без песимізму


Чи хотіли б ви прочитати книжку про педофілію, смертельні хвороби, про секс між чоловіком та паралізованою дружиною, про те, як жінка описує чужі груди, про стихійне лихо у природі й душах людей? На щастя, мені ніхто не робив такого «анонсу» «Усмішок долі», інакше я могла б повернути книжку на полицю. Тоді б я не прочитала цю збірку оповідань, які справді вразили мене і спонукали по-іншому глянути на світ. 


Адам Джонсон пише про важкі й серйозні питання оригінально, незвично й водночас глибоко та проникливо. У цьому і краса стилю письма автора і це ж водночас – спільний знаменник до всіх оповідань збірки. Адже в кожному з них герої переживають скрутні, навіть трагічні моменти свого життя, та «Усмішки долі» позбавлені песимізму, відчуття безвиході, сентиментів чи моралізаторства. Хай яким вибагливим був би читач, книжка не залишить його байдужою.


Інна Сокоренко


Купити книжку  «Усмішки долі» Адама Джонсона можна тут.

 

 

 

 


Повернення до списку

top